Привиди минулого досі нишпорять підвалами двоповерхової споруди луківського відділу КГБ
Привиди минулого досі нишпорять підвалами двоповерхової споруди луківського відділу КГБ. Місцеві жителі кажуть, що приміщення катівні «спокутує» гріхи, які чинилися у цих стінах. Не парадокс, а закономірність історії: у цьому приміщенні десятками років не може «прижитися» ні бар, ні магазин, ні будь-що інше, - повідомляє «Волинська газета».
Посеред селища Луків, що колись слугувало навіть райцентром, світить порожніми вікнами двоповерхова споруда «під шубою»: стіни вже оперізують розлогі тріщини, подвір’я заростає бур’янами, навіть бетонний паркан осунувся. Саме тут у роки радянської доби перебував відділ місцевого КГБ. Старожили Лукова (а колись Маціїва) досі з неприязню згадують про «мешканців» споруди, особливо – у період повоєння. Кажуть: у підвалах будинку закатували не одну людину, а ще подейкують і про закопані на подвір’ї тіла жертв «кагебістів», через що, мовляв, там не те, що квіти, лопухи рости не беруться…
«Мій батько покійний повсякчас згадував, як малим проходив повз цей будинок, аж раптом відчинилися двері, а звідти вибіг закривавлений чоловік. Слідом – постріл. Тіло затягнули назад. Він, наприклад, був переконаний, що у дворі цього будинку досі закопані тіла», – розповідає учителька луківської школи Алла Марчук.
Саме у стінах цього будинку опинилися й ті луківські десятикласники, яких 1951-го звинуватили у створенні Молодіжної організації націоналістів. 14 молодих людей тоді опинилося під слідством за «измену Родине». Парубків допитували кілька днів, вибивали зізнання, а згодом майже всіх засудили до 25 років каторги. За що?
За те, що організували гурток: писали патріотичні вірші, читали проукраїнську літературу, силами гуртківців пошили синьо-жовтий стяг і мали намір повісити його над райкомом… Словом, об’єдналися довкола української ідеї. Бо не побачили її ні в тих окупантів, яких щойно вигнали з рідної землі, ні в тих, що прийшли їм на заміну.
Керівником МОН ім. Євгена Коновальця вважався 17-річний Віталій Мелещук, серед ідейних натхненників – Борис Троцюк та Микола Піонтковський. Активним учасником був Олександр Каліщук. Згідно з інформацією, зібраною школою, брали участь у МОН: Лариса Місюк-Піонтковська (зв’язкова проводу ОУН), Любов Гринюк, Микола Дем’янчук, Марія Гринюк-Бучковська, Адам Давидюк, Галина Гапонюк, Тамара Наумчик, Володимир Малюк, Олексій Смаль…
І лише після смерті Сталіна засудженим на чверть століття зменшили строки покарання. Як, скажімо, Олександрові Каліщуку. Колишній учень луківської школи, засуджений до 25 літ виправно-трудових робіт (табір «Сєрдух», Солікамський район, Молотовська область), провів в уральській тайзі 10 років. Нині – він постійний учасник заходів у рідній альма-матер, приурочених подіям 51-го.
…«У квітні 1951 року органи МДБ Волинської області викрили й арештували активну антирадянську молодіжну організацію в кількості 14 чоловік у містечку Лукові, названу МОН (Молодіжна організація націоналістів). Усі учасники організації були учнями старших класів Луківської середньої школи, організатором і керівником серед яких був учень 10 класу Мелещук Віталій Семенович 1934 року народження, із селян-середняків, член ВЛКСМ. Учасники організації МОН систематично влаштовували зборища, де читали націоналістичну літературу, писали антирадянські вірші та листівки…»
– писав у доповідній записці від 9 травня 1951 р. перший секретар обкому КП(б)У Іван Грушецький своєму «начальству» – першому секретареві ЦК(б)У Леонідові Мельникову. У цій же записці йшлося про вилучені книги, альбоми з віршами і … дві гвинтівки, автомат і 1500 патронів. Як стверджує учасник МОН Борис Троцюк, рядки про зброю дописали «для пущого ефекта», бо навіть на суді він про неї не чув.
Віталій Мелещук, керівник МОН
«3-го квітня вночі кадебісти увірвалися в хату, зробили обшук, і, хоча нічого не знайшли, сказали батькам, що «сина вашого затримуємо» – без жодного ордера, навіть не повідомивши причини. Правда, через два дні зробили повторний обшук – і все-таки знайшли отого альбома з віршами. Тримали нас три дні в Лукові, кожного окремо, але везли до Луцька всіх разом – в одній відкритій вантажній машині. Чому у відкритій? Може, сподівалися, що хтось втікатиме, щоб застрелити», – згадував той же Борис Троцюк.
У документах школи згодом знайшли накази про те, що учнів, «затриманих МДБ», належить вважати «вибувшими». Уперше вголос про підпільну луківську МОН заговорили на початку 90-х, коли у волинській пресі з’явилася стаття про звірства над школярами. Автор дослідив цю тему, працюючи з архівами КГБ. Підхопила естафету луківська школа, й через деякий час місцеві ентузіасти на чолі з вчителем Марією Рудницькою відшукали імена учасників МОН, а головне – тих патріотів, які після табірних тортур лишилися живими.
Лариса Місюк-Піонтковська, зв’язкова проводу ОУН
Із 2002 року у луківській школі організовують з’їзди учасників і шанувальників МОН ім. Євгена Коновальця. Мало таких лишилося у живих: усі вони підірвали здоров’я у таборах.
Щоразу під час з’їздів неодмінно несуть через усе селище ялинову гірлянду, яку потім покладають до могили керівника МОН Віталія Мелещука.
Неспроста – саме ялинову. Дно вантажівки («полуторки»), якою хлопців і дівчат із луківського КГБ вивозили до луцької тюрми, було встелене ялиновим гіллям. …Щоб не забруднити кров’ю машину, коли раптом доведеться стріляти.
Сьогодні чимало хто з луківчан переконаний: саме через «неблагонадійність» Маціїва райцентр у 1959-му й перенесли до Турійська. Маціївського району не стало, натомість фактично з нуля совєти взялися розбудовувати адміністративну інфраструктуру в селищі, що й нині слугує райцентром. А Луків став занепадати… Здається, саме цього домагалися червоні окупанти, які ненавиділи все українське. Нині у приміщенні райкому – корпус школи. А споруда, де катували патріотів, руйнується. Востаннє у стінах тамтешнього КГБ, кажуть місцеві, мав бути бар. Нічого, як бачимо, не вийшло. Дехто переконаний, що будівлю треба освятити. Хоча сірі стіни й моторошні вікна підвалів завжди викликатимуть спогади про злочини режиму.
